Груша Говерла

Груша Говерла — великоплідний сорт із високими смаковими якостями плодів. Селекцію виведено в Україні у 1962 році на Львівській дослідній станції садівництва (селекціонери В. П. Копань, К. М. Копань) шляхом схрещування сортів «Бере Конгреса» × «Бере Боск». Осінній сорт: збирання врожаю розпочинається з другої половини вересня і триває приблизно 15 днів. Завдяки компактній кроні, ранньому вступу в плодоношення та стабільній урожайності Говерла вважається одним із найкращих варіантів для інтенсивних і напівінтенсивних насаджень.

Опис сорту

Дерево середньоросле, зазвичай досягає 3–4 м заввишки, формує акуратну пірамідальну або широко-пірамідальну крону. Сила росту помірна, що дозволяє застосовувати ущільнені схеми посадки без втрати освітленості крони. Сорт скороплідний — перші плоди з’являються вже на 2–4 рік після висаджування саджанця.

Характеристика плодів

Плоди — справжня візитна картка груші Говерла. Вони дуже великі, середньою масою 320–500 г, окремі екземпляри можуть перевищувати ці показники. Форма широкогрушоподібна, правильна, з привабливим товарним виглядом.
Шкірка гладка, зелено-жовта, часто з характерною легкою оржавленістю; з сонячного боку з’являється ніжний малиново-рожевий рум’янець.

М’якоть і смак

М’якоть біла або кремова, масляниста, дуже соковита й ніжна, без кам’янистих клітин. Смак гармонійний, кисло-солодкий, із тонким мигдальним післясмаком та виразним ароматом, у якому відчуваються квіткові ноти, що нагадують аромат троянди.
Дегустаційна оцінка стабільно висока — 4,25–4,5 бала, що відносить сорт до десертної групи.

Строки достигання та зберігання

• Знімна стиглість: кінець вересня

• Споживча стиглість: листопад–грудень

• Лежкість: у холодильнику плоди зберігаються до лютого, не втрачаючи соковитості та смаку

Урожайність і стійкість

Сорт груші Говерла відзначається високою та регулярною врожайністю, добре переносить навантаження плодами. Має високу морозостійкість, що дозволяє успішно вирощувати його в різних регіонах України.
Важливою перевагою є імунітет до парші та підвищена стійкість до основних грибкових захворювань, що суттєво знижує потребу в хімічних обробках.